Ткач Клим Антонович

                                                             Ткач Клим Антонович

Український поет і громадський діяч. Народився в селі Сичівці Христинівського району в селянській сім'ї. Згодом з батьками Клим Ткач переїхав в Катеринівку Сарненського району Ровенської області. В цей час майбутній поет наполегливо займається самоосвітою, пробує писати вірші та оповідання.    У 20-х роках К.Ткач близько познайомився з прогресивними письменниками Львова, налагодив тісні стосунки з прогресивними газетами і журналами, де друкув свої вірші. Він був активним учасником революційного підпілля на Західній Україні, належав до об’єднання революційних письменників “Горно”.      Поліція постійно переслідувала його, кілька разів заарештовувала і садила в тюрму. Незважаючи на переслідування, К.Ткач продовжував революційну боротьбу, свій протест проти поліцейських переслідувань, панської сваволі та соціального гніту він вкладав у свої вірші, в яких відобразив злиденність трудящих Волині в умовах панської Польщі, показав їхню боротьбу за соціальне і національне визволення. Він радо вітав возз’єднання західноукраїнських земель з Україною. В 1939 році - депутат народних зборів Західної України.      Під час Великої Вітчизняної війни вів підпільну боротьбу проти фашистів. Загинув у лютому 1943 року у застінках гестапо.

Віталій Іванович Криницький

                                                          Віталій Іванович Криницький.

     Хритинівщина - щедрий на таланти край. Ми щасливі тим, що маємо власну літературну студію, де б’є джерело натхнення талановитих дітлахів а веде у чарівний світ поезії - учитель, опонент і просто товариш – Віталій Іванович Криницький.
    Учитель біології і хімії за фахом, поет - за покликанням. Вміє розгледіти божий дар у вихованців. А скількох вивів у широкий світ, скільком допоміг знайти свій вроджений хист!
     Летять роки. 10 років на заслуженому відпочинку. Свій вільний час присвячує роботі зі своїми «зернятками».
    «Зернятко» - дитяча літературна студія була створена у березні 1987 року. Перші проби пера - на літературних сторінках шкільного альманаху, а невдовзі визріла думка видати книгу. За 20 років існування міжшкільної літературної студії твори вихованців зібрані у 13 рукописних томах, видано 6 випусків альманаху «Зернятко», куди ввійшли понад 300 творів дітей.
     Імена вихованців-зерняток відомі на теренах області, держави. Вони - дипломанти і призери обласних, всеукраїнських, міжнародних конкурсів обдарованих дітей.

    Віталій Іванович з гордістю листає сторінки альбому, де бережно зберігаються дипломи, подяки, грамоти його вихованців та й власні. Нині студія має статус міжрайонної (Київ, Умань, Одеса, Черкаси, Звенигородка). Крім розвитку творчих здібностей дітей вона відіграє і профорієнтаційну роль. За участю студійців проводяться уроки-поетики.
Знають освітяни району Віталія Івановича і як активного члена профспілкової організації. Не байдужий учитель-ветеран до громадського життя. Це його часто зустрінеш на міських вулицях, в кабінетах місцевих чиновників. Нині він ретельно готується до випуску 7 альманаху, в якому основний акцент робиться на історію Христинівщини, її знаменитих людей. Влучне слово поета надихає на добрі справи, іноді, зовсім байдужих людей.
    Існує мудра думка, що успіх чекає там, де зустрічаються талановитий учитель і учень. На таку зустріч пощастило багатьом нашим діткам, які через ніжні струни поезії пізнають наш прагматичний світ, навчаються аналізувати і робити висновки, і поряд з ними завжди є мудрий порадник і друг В.І.Криницький.
     Титанічний труд УЧИТЕЛЯ не міг бути не поміченим. 21 травня Указом Президента України керівнику міжшкільної дитячої літературної студії «Зернятко» В.І.Криницькому було присвоєно почесне звання "Заслужений учитель України". 30 травня Віталію Івановичу Президент України В.А.Ющенко вручив високу нагороду. В дарунок В.А.Ющенко із рук цієї скромної і сивочолої людини отримав VI альманах «Зернятка» з дарчим підписом.
     Всі «зернятка», батьки і просто жителі Христинівки вдячні Віталію Івановичу за батьківське піклування, за щирі і теплі слова, за поетичні хвилини, які він дарує дітям. І в цей святковий день професійного свята зичимо нашому дорогому УЧИТЕЛЮ здоров’я міцного, людського щастя й довголіття.

Мама студійця, учитель інформатики Калиндрузь Л.М.

 

.

ЗІНЧУК Станіслав Сергійович

                                                     ЗІНЧУК Станіслав Сергійович

Народився 4 жовтня 1939 року в селі Орадівка. Поет, публіцист, перекладач, історик, фольклорист. Закінчив Орадівську семирічку та Ягубецьку середню школу, філологічний факультет Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка. Батьківська хата С. Зінчука 1 клас (1947р.)    Вчителював у київській школі-інтернаті № 25, працював у редакціях газет «Вечірній Київ» і «Хрещатик», журналах «Піонерія» та «Бюлетень ВАК України», видавництвах «Дніпро» й «Молодь», апараті Спілки письменників України, міністерствах у справах національностей та міграції, у справах преси та інформації, Секретаріаті Верховної Ради.    Член Спілки письменників України з 1973 року. 10 клас (1957р.) Родина (1958р.)    Автор поетичних збірок «Мозаїка» (1969), «Слово» (1972), «Маятник сосни» (1976), «Сузір’я квітів» (1979), «Райдуга снопа» (1983), «Закон вірності» (1984), поеми «Аджимушкай» (1984), збірок «Компасна стрілка» (1986), «Поезії» (1989), «Золотий запас» (1990), поеми «Мама» (1998), збірок «Вірші для Соломії» (2003) та «Сузір’я Ліри» (2007); веселих мініатюр «КаламБуратіни» (2000), «Абетки від котиків та киць» (2007), історичного дослідження «Іван Ґонта» (1991), книжки мемуарів «Екран пам’яті» (2004), збирач і упорядник фольклорних матеріалів «Орадівське весілля» (2001, 2002), пісенного збірник а «Усі гори зеленіють» (2008),  прислів’їв і приказок «Диво — не пиво, а Слово» (2009), автор історичного дослідження й поеми «Гайдамацька Січ» (2009). З Сосюрою (Світле, 1958р.) Студент (1960р.)    Окремі твори перекладено білоруською, болгарською, вірменською, грузинською, ідиш, польською, російською, чеською й угорською мовами.     За книжку спогадів «Екран пам’яті» став лауреатом Всеукраїнської літературної премії ім. Івана Огієнка.     Почесний житель Христинівського району.    Помер 29 січня 2010 року в Києві, похований у рідному селі Орадівка. Зінчук, Малишко (1966р.) Жолдак, Татосян (Ялта) Зінчук С.С. (1980р.) Література про поета: Рильський М. Весняне зілля (передмова до зб. творів молодих авторів «Щасливої дороги!»). К. Державне видавництво художньої літератури.1962. С. 5; Кравців Б. Передмова до антології нової української поезії «Шістдесят поетів шістдесятих років». 1967 (США); Зуб І. Пізнати б грані суттєві… // Рік’74. Літературно-критичний огляд. Дніпро. 1975. Кацнельсон А. Вірність магістралі // Дніпро. 1985. № 11; Осадчук П. Щаслива дорога через бранне поле // ЛУ. 1986, 25 грудня; Дем’янівська Л. Українська літературна енциклопедія // Українська радянська енциклопедія ім. М.П. Бажана. Київ. 1990. Т.2. С.269 Камінчук А. Орадівське весілля // Київ. 2002. № 12; Логвиненко О. Загубили підкову щастя? Читайте поезію Станіслава Зінчука // ЛУ. 2003, 11 верес.; Соловйов С. У сузір’ї красного слова // ЛУ. 2006, 28 вересня; Петриченко А. З сузір’я Ліри нам іржав Пегас... // Київ. 2006. № 12; Литвин М. Добрий вечір тобі, пане господарю! // ЛУ.2009, 1 січня; Наєнко М. Орадівська печаль// ЛУ. 2010, 11 лютого; Кагарлицький М. Вічна пам’ять тобі// ЛУ. 2010, 11 лютого; Пам’яті друга. Некролог // ЛУ. 2010, 11 лютого; Булавко В. Гайдамацька Січ // Освіта України. 2010. №46. 22 червня; Неситов О. Приємний подарунок читачам// Христинівська сорока. 2010. №27 (119). 7 липня; Неситов О. Вдячна пам’ять про Станіслава Зінчука житиме у наших душах і серцях// Христинівська сорока. 2010. №41 (133). 13 жовтня; Криницький В. Поетичним рядком // Христинівська сорока. 2010. №42 (134). 20 жовтня; Анонс книжки Станіслава Зінчука. «Гайдамацька Січ: Історичне дослідження. Поема.// ЛУ. 2011, 3 березня; Матіос М. Вирвані сторінки з автобіографії//Львів. Піраміда. 2011. С. 183, 216, 218; Савочка Н. Турнір пам’яті Станіслава Сергійовича Зінчука// Умань (регіональний тижневик). 2011. №5 (588). 3 лютого. С. 2; Павленко М. Письменники Уманщини (довідник-антологія)// Уманський державний педагогічний університет ім. П.Г. Тичини. 2011. С. 90-92 ; Кремінь Д. Поезія не вмирає, лише змінює свій образ//ЛУ. 2011. 16 червня. Соломія Зінчук

Микола Павлович Мазурик

                                                    Микола Павлович Мазурик

Микола Павлович Мазурик - людина відома в Христинівському районі: учитель, поет, драматург, гуморист, артист самодіяльного театру, позаштатний кореспондент районної газети «Трибуна хлібороба», учасник хору ветеранів, патріот, учасник бойових дій, активний громадський діяч. Людина з небайдужою душею, наставник молоді, жива легенда.    Народився Микола Павлович Мазурик у травні буремного 1917 року у селі Шукайвода Христинівського району у селянській родині. Як і всі його однолітки-односельці, трудитися почав з юних літ, не полишаючи навчання, яке, зрештою, скінчилося здобуттям вищої педагогічної освіти. Змолоду мріяв стати актором, але щаслива доля скерувала життя в інше русло – «педагог це той же артист, який виходить на сцену на кожному уроці» - такі слова заврайвно у 1936 році стали визначальними для молодого Миколи. 52 учні у двох зведених в один класах стали першими вдячними глядачами і слухачами.  І донині  пам’ятає Микола Павлович свої перші уроки.  То були радісні дні. Чи тому, що учні розуміли свого вчителя, а може тому, що зустрілася на шляху старша піонервожата Саша. Кохання на все життя! Хто не звідав його, той не жив по-справжньому! З гарною, розумною, чорнобровою Олександрою Андріївною вони прожили все життя, ділячи смуток і радість, щастя і горе. Дружина подарувала Миколі Павловичу чотирьох синів-соколів Анатолія, Станіслава, Миколу та Віктора.    У 1939 році Микола Павлович іде в армію, а в 1941 солдат вже захищає рубежі Вітчизни. Але до зубів озброєний фашист прориває оборону радянських військ і виходить до берегів Дніпра. Дивізія, в складі якої воював наш земляк, потрапляє в оточення. Чудом вдалося прорватися в рідні краї, де хазяйнували чужинці. Звичайно, Микола Павлович не зміг змиритися з "новими порядками" та разом з такими ж патріотами у підпіллі вів нещадну боротьбу. Аж до самого визволення району не давали спокою партизани окупантам. Особливо активізувалася діяльність підпільників, коли приєдналися до партизанської бригади, очолюваної А.Г. Кондратюком. Це були 1941-1943 роки.    У 1944-45 роках Микола Павлович знову у діючій армії, на Ленінградському фронті. Його ратні подвиги відзначено орденами «Вітчизняної війни» та Богдана Хмельницького, кількома медалями. Довелося йому по війні пройти ще через «чистилище» НКВС, для пояснення, чому потрапив в оточення в 1941 році. Його навіть виключили з партії за цю ж «провину», але згодом усі ці безглузді звинувачення були зняті, а партійний квиток – повернуто.    Усі повоєнні роки М. Мазурик знову на педагогічній роботі довжиною понад півстоліття. 35 років – директор кількох сільських шкіл. «Театральна» мрія ніколи не полишала його, отож в усіх школах, які очолював, організовував драматичні гуртки, де був і режисером, і актором. Як визнання його заслуг на цій ниві – медаль лауреата Всесоюзного огляду художньої самодіяльності (1985 рік). За плідну роботу на нелегкій освітянській ниві Микола Павлович  нагороджений багатьма Почесними грамотами та знаком «Відмінник народної освіти УРСР». Вийшовши на пенсію у 1986 році, невгамовний ветеран очолив ініціативну групу по створенню Верхнячського історико-краєзнавчого музею, який нині носить звання народного.    Христинівчани добре знають Миколу Павловича і як поета, прозаїка, драматурга. Вже не одна книжка вийшла з-під творчого пера нашого земляка. Останню, «Серця живуть вірністю»,  допоміг видати у С.Петербурзі академік, доктор філософії і медицини Гречко О.Т.  Книга засвідчує невмирущу пам’ять ветерана про буремні роки Великої Вітчизняної, а нас вчить берегти мир і спокій на землі.     Повний сил, енергії, творчих задумів, Микола Павлович  ділиться своїм багатим життєвим досвідом із молоддю. Він є активним учасником численних зустрічей зі школярами. Керівник пошукового загону «Юність» ім. І.Валюка Калиндрузь Л.М. Зустріч з ветераном    65 років минуло з того часу, як пролунали залпи салюту на честь Перемоги над лютим ворогом у Великій Вітчизняній війні. І коли в сонячний день 9 травня дивишся, як вітер тихо гойдає крони дерев, як весело галасують діти, мимоволі згадуєш людей, без яких це свято було б неможливе.    Тих, хто не повернувся з жахливпх військових походів стає все менше і менше. Ветерани добре памятають ті грізні роки і передають у спадок свої свідчення від покоління до покоління.    Як добре, що нам випала щаслива нагода поспілкуватися з чудовою людиною, ветераном-підпільником – Миколою Павловичем Мазуриком.    Пошуківці загону "Юність" ім. І. Валюка завітали в смт.Верхнячка до Миколи Павловича на гостини. Його спогади про війну – це урок історії, який провів учитель, що пережив і «пропустив» через своє серце всі тяготи війни.    Крім цього, М. П. Мазурик – людина творча, написав багато віршів, оповідань, повістей, нарисів.    На згадку про зустріч подарував для шкільної бібліотеки дві збірки: "Хороми душі", які написані  мовою серця, та "Серця живуть вічністю" (книга видана в Санкт-Петербурзі, редактором і упорядником якої є академик, доктор філософії і медицини, професор Військово-морської академії ім.Кірова Олександр Тимофійович Гречко). Презентація цієї книги відбулася 5 травня у центральній районній бібліотеці.    З розповіді ветерана ми також дізналися багато цікавого про створення єдиного у раойні історико-краєзнавчого музею, якому в 1991 році, завдяки плідній праці Миколи Павловича, було присвоєно звання Народного. На жаль, у Христинівці такого музею немає.    Ми дуже задоволені зустріччю з Миколою Павловичем – цікавою людиною, життя якої можна назвати героїчним. Козак Ірина, учениця 10-б класу Христинівської ЗОШ І-ІІІ ступенів №2, пошуківець загону "Юність" ім. І. Валюка ****** Моєму земляку, однодумцю, колезіМазурику Миколі Павловичу присвячується Хоч жінка я, але стою я перед Вами на колінах,Закохана у Ваші твори та вірші.Таке життя прожить не кожна зважиться людина,Побудувавши в скруть такі хоромища душі. До них потрапила я випадково,Прийшовши з дітьми в краєзнавчий Ваш музей.Екскурсія була цікава й наукова,Та вчила гордості за свій народ дітей. Та це ми тільки стукали в хороми,Ми навіть у прихожу не зайшли.Що було далі… Далі були твориПро вірність душ і в мирний час і на війні. Про Україну і про слово,Про щастя, про чекання і добро,«Гіркий той спогад» - жертвам тим голодоморуЙ вірші, які звеличують село! Читаючи вірші, я плечі розправлялаВід гордості за те, що ми є земляки.І хоч важке життя фундамент руйнувало,Наперекір йому зросли хороми Вашої душі. І навіть час не зміг підрізати Вам крилаКохання до єдиної в житті,І хоч вернути вже її не силаВи разом з нею, хоч насамоті. Живіть, творіть і не коріться долі,Її  Ви осідлали вже давно.І не шкодуйте, що вже сиві скроні.У Ваших спогадах Ви юні все одно! О. В. Кривулько, учитель математики Христинівської ЗОШ І-ІІІ ступенів №2, класний керівник 6-б класу За посиланням статті"Літературне надбання Христинівщини"