Микола Павлович Мазурик

                                                    Микола Павлович Мазурик

Микола Павлович Мазурик - людина відома в Христинівському районі: учитель, поет, драматург, гуморист, артист самодіяльного театру, позаштатний кореспондент районної газети «Трибуна хлібороба», учасник хору ветеранів, патріот, учасник бойових дій, активний громадський діяч. Людина з небайдужою душею, наставник молоді, жива легенда.    Народився Микола Павлович Мазурик у травні буремного 1917 року у селі Шукайвода Христинівського району у селянській родині. Як і всі його однолітки-односельці, трудитися почав з юних літ, не полишаючи навчання, яке, зрештою, скінчилося здобуттям вищої педагогічної освіти. Змолоду мріяв стати актором, але щаслива доля скерувала життя в інше русло – «педагог це той же артист, який виходить на сцену на кожному уроці» - такі слова заврайвно у 1936 році стали визначальними для молодого Миколи. 52 учні у двох зведених в один класах стали першими вдячними глядачами і слухачами.  І донині  пам’ятає Микола Павлович свої перші уроки.  То були радісні дні. Чи тому, що учні розуміли свого вчителя, а може тому, що зустрілася на шляху старша піонервожата Саша. Кохання на все життя! Хто не звідав його, той не жив по-справжньому! З гарною, розумною, чорнобровою Олександрою Андріївною вони прожили все життя, ділячи смуток і радість, щастя і горе. Дружина подарувала Миколі Павловичу чотирьох синів-соколів Анатолія, Станіслава, Миколу та Віктора.    У 1939 році Микола Павлович іде в армію, а в 1941 солдат вже захищає рубежі Вітчизни. Але до зубів озброєний фашист прориває оборону радянських військ і виходить до берегів Дніпра. Дивізія, в складі якої воював наш земляк, потрапляє в оточення. Чудом вдалося прорватися в рідні краї, де хазяйнували чужинці. Звичайно, Микола Павлович не зміг змиритися з "новими порядками" та разом з такими ж патріотами у підпіллі вів нещадну боротьбу. Аж до самого визволення району не давали спокою партизани окупантам. Особливо активізувалася діяльність підпільників, коли приєдналися до партизанської бригади, очолюваної А.Г. Кондратюком. Це були 1941-1943 роки.    У 1944-45 роках Микола Павлович знову у діючій армії, на Ленінградському фронті. Його ратні подвиги відзначено орденами «Вітчизняної війни» та Богдана Хмельницького, кількома медалями. Довелося йому по війні пройти ще через «чистилище» НКВС, для пояснення, чому потрапив в оточення в 1941 році. Його навіть виключили з партії за цю ж «провину», але згодом усі ці безглузді звинувачення були зняті, а партійний квиток – повернуто.    Усі повоєнні роки М. Мазурик знову на педагогічній роботі довжиною понад півстоліття. 35 років – директор кількох сільських шкіл. «Театральна» мрія ніколи не полишала його, отож в усіх школах, які очолював, організовував драматичні гуртки, де був і режисером, і актором. Як визнання його заслуг на цій ниві – медаль лауреата Всесоюзного огляду художньої самодіяльності (1985 рік). За плідну роботу на нелегкій освітянській ниві Микола Павлович  нагороджений багатьма Почесними грамотами та знаком «Відмінник народної освіти УРСР». Вийшовши на пенсію у 1986 році, невгамовний ветеран очолив ініціативну групу по створенню Верхнячського історико-краєзнавчого музею, який нині носить звання народного.    Христинівчани добре знають Миколу Павловича і як поета, прозаїка, драматурга. Вже не одна книжка вийшла з-під творчого пера нашого земляка. Останню, «Серця живуть вірністю»,  допоміг видати у С.Петербурзі академік, доктор філософії і медицини Гречко О.Т.  Книга засвідчує невмирущу пам’ять ветерана про буремні роки Великої Вітчизняної, а нас вчить берегти мир і спокій на землі.     Повний сил, енергії, творчих задумів, Микола Павлович  ділиться своїм багатим життєвим досвідом із молоддю. Він є активним учасником численних зустрічей зі школярами. Керівник пошукового загону «Юність» ім. І.Валюка Калиндрузь Л.М. Зустріч з ветераном    65 років минуло з того часу, як пролунали залпи салюту на честь Перемоги над лютим ворогом у Великій Вітчизняній війні. І коли в сонячний день 9 травня дивишся, як вітер тихо гойдає крони дерев, як весело галасують діти, мимоволі згадуєш людей, без яких це свято було б неможливе.    Тих, хто не повернувся з жахливпх військових походів стає все менше і менше. Ветерани добре памятають ті грізні роки і передають у спадок свої свідчення від покоління до покоління.    Як добре, що нам випала щаслива нагода поспілкуватися з чудовою людиною, ветераном-підпільником – Миколою Павловичем Мазуриком.    Пошуківці загону "Юність" ім. І. Валюка завітали в смт.Верхнячка до Миколи Павловича на гостини. Його спогади про війну – це урок історії, який провів учитель, що пережив і «пропустив» через своє серце всі тяготи війни.    Крім цього, М. П. Мазурик – людина творча, написав багато віршів, оповідань, повістей, нарисів.    На згадку про зустріч подарував для шкільної бібліотеки дві збірки: "Хороми душі", які написані  мовою серця, та "Серця живуть вічністю" (книга видана в Санкт-Петербурзі, редактором і упорядником якої є академик, доктор філософії і медицини, професор Військово-морської академії ім.Кірова Олександр Тимофійович Гречко). Презентація цієї книги відбулася 5 травня у центральній районній бібліотеці.    З розповіді ветерана ми також дізналися багато цікавого про створення єдиного у раойні історико-краєзнавчого музею, якому в 1991 році, завдяки плідній праці Миколи Павловича, було присвоєно звання Народного. На жаль, у Христинівці такого музею немає.    Ми дуже задоволені зустріччю з Миколою Павловичем – цікавою людиною, життя якої можна назвати героїчним. Козак Ірина, учениця 10-б класу Христинівської ЗОШ І-ІІІ ступенів №2, пошуківець загону "Юність" ім. І. Валюка ****** Моєму земляку, однодумцю, колезіМазурику Миколі Павловичу присвячується Хоч жінка я, але стою я перед Вами на колінах,Закохана у Ваші твори та вірші.Таке життя прожить не кожна зважиться людина,Побудувавши в скруть такі хоромища душі. До них потрапила я випадково,Прийшовши з дітьми в краєзнавчий Ваш музей.Екскурсія була цікава й наукова,Та вчила гордості за свій народ дітей. Та це ми тільки стукали в хороми,Ми навіть у прихожу не зайшли.Що було далі… Далі були твориПро вірність душ і в мирний час і на війні. Про Україну і про слово,Про щастя, про чекання і добро,«Гіркий той спогад» - жертвам тим голодоморуЙ вірші, які звеличують село! Читаючи вірші, я плечі розправлялаВід гордості за те, що ми є земляки.І хоч важке життя фундамент руйнувало,Наперекір йому зросли хороми Вашої душі. І навіть час не зміг підрізати Вам крилаКохання до єдиної в житті,І хоч вернути вже її не силаВи разом з нею, хоч насамоті. Живіть, творіть і не коріться долі,Її  Ви осідлали вже давно.І не шкодуйте, що вже сиві скроні.У Ваших спогадах Ви юні все одно! О. В. Кривулько, учитель математики Христинівської ЗОШ І-ІІІ ступенів №2, класний керівник 6-б класу За посиланням статті"Літературне надбання Христинівщини"